Подорож до печери Млинки (Trip to cave Mlynky)

Вітя Єжижанський's picture
Your rating: None Average: 5 (3 votes)

Розповідь буде – про печеру
Млинки (найдовшу карстову печеру в Європі)
Розпочну із того, що я студент, і коли був на 2 курсі, мої одногрупники заохотили мене і ще багатьох моїх друзів поїхати в печери Млинки. Мені було цікаво, оскільки я ще ніколи не був у печерах. В кінці тижня, в п’ятницю, ми із групою зібрались і поїхали в село Залісся Чортківського району Тернопільської області на дизель-поїзді Тернопіль – Івано-Пусте. На станції Залісся ми були о 00:10 хв. ночі. Сама станція знаходиться в полі, і до села десь 500 м. Повдівали на голову ліхтарики і рушили через поле в село - до оселі, в якій ми мали жити два дні. Прийшли, сіли, поїли з дороги і лягли спати. Змучені були всі, але майбутня подорож в підземне царство вимагала відновлення наших сил. Зранку – сніданок, вільний час, і десь о 13 год. ми йдемо брами комбінезони, в яких підемо в печери, і ліхтарики, хто немає ( все це можна взяти на прокат). Далі ми йдемо до «Офісу» (так називають будинок, де живуть гіди), екскурсовод проводить невеликий інструктаж, як потрібно поводитись в печері, і ми йдемо через потічок, через соснову посадку, кущі, стежкою до входу в печеру Млинки, який закривається дверима, ключ від яких мають тільки екскурсоводи. І ось ми зайшли, двері закрились, і стало одразу дуже темно. Ми кілька хвилин звикаємо до темноти, а екскурсовод ще раз проводить інструктаж. Ну все, рушаймо, ввімкнули ліхтарики, екскурсовод розповідаю історію печери: печера Млинки — гіпсова печера довжиною 40 км, знаходиться біля села Залісся Чортківського району Тернопільської області. Закладена у гіпсах баденського регіоярусу середнього міоцену. Вхід знаходиться на висоті приблизно 270 метрів над рівнем моря. Потужність шару гіпсів складає близько 20 метрів. Печера розвивається вздовж долини річки Млинки з південного сходу на північний захід, та заглиблюється у гіпсовий масив у північному напрямку. Млинки – еталон гіпсового карсту – являють собою субгоризонтальну порожнину лабіринтового типу. Більшість довгих галерей та залів печери утворились у тріщинах з азимутами простягання 10 – 20 градусів, в перпендикулярному напрямку їх з’єднують короткі переходи. Висота ходів коливається від 0,5 до 20 метрів, подекуди пронизуючи всю товщу гіпсів. Деякі зали мають обвальне походження, в стелі оголюються мергелі і вапняки, що залягають вище. Попри майже стовідсоткову вологість, температура в печері є порівняно високою (+9,6° С) круглорічно. В більшості галерей стіни рясно вкрити гіпсовими кристалами різних розмірів, забарвлених в білий, жовтий, чорний та червоний кольори, кристалічним снігом; де-не-де можна зустріти геліктити, виходи «шаблевидного» гіпсу, плафони пластинчастого гіпсу та карбонатні натічні утворення, групи сталактитів, «макаронів» та поодинокі сталагміти.

Ми починаємо рухатись, і тут екскурсовод десь пропадає, всі підходять і дивляться, а там маленький отвір діаметром 50 см., і кажуть туда лізти! Ми всі в шоці! Треба рухатись вперед, «а де дінешся» (загальне враження від печери в більшості таке – великі зали, коридори на повний зріст,… тобто все «культурно», але не в Млинках) . І коли пролізли десь метрів 10 – 15, дехто починає казати: я далі не піду, я йду назад і таке інше. Це все є стандартним явищем (маленька паніка), але назад іти не можна, бо провідник спереду, тобто всі ідуть ланцюжком і відповідають за того, хто іде позаду. Пройшовши, перелізши ще метрів 150 – 200, ті, що казали – я йду назад, вже кажуть, «де той вихід». Нарешті ми приблизились до «розпор» - це велика щілина, яку щоб перелізти, треба впиратися спиною в одну стіну, а ногами в іншу (не можна лізти, впираючись колінами, так можна впасти, з’їхати, зіслизнути, і буде тяжко піднятися). Глибина розпор може бути різною: 5 - 15 метрів, яка звужується до низу, і коли ти лізеш по середині і бачиш під собою таку щілину, то стаєш дуже зосередженим і уважним, щоб туди не впасти. Вгорі розпор групи спелеологів понатягували троси, за допомогою яких витягують тих, хто з’їхав чи впав(а такі теж бувають – їм можна тільки поспівчувати). Але в спелеологів є така приказка - «Якщо спелеолог не знайде, ну тоді вже - археолог». Далі ми рухаємося, зупиняємося, нам розказують про зали, як утворювались ці печери, показують різні сталагніти, стаклактити, кристали. Руками чіпати не можна, тому що на руках є глина, а від неї а карстові утворення розсипаються і більше не ростуть. Щоб сталактит виріс на 1 міліметр, треба 1000 років! Ось так! А в печері зустрічаються сталактити по 20 – 50 сантименрів довжини, так що порахуйте скільки їм років?! І ось ми підійшли до виходу, який являє собою великий зал, тут можна зробити групове фото. Після 3-х годин перебування в темноті, вологості, закритому просторі – побачити небо, сонце - класно, здорово. Всі раді, щасливі, наповнені вражень. Йдемо до своєї хати на вечерю -
на смажені курячі стегна на грилі, сьомгу в фользі і... Після вечері – веселі історії, враження від печери, а далі – сонний час.
Наступного дня о 4:00 ночі я і ще 3-є хлопців вирішили піти в печеру Угринь, так як один із нас – Лесик – вже в ній був, отже ми йшли сміливо. Із собою мали карту, компас, і мітки (пронумеровані листочки яскравого кольору, які ми розкладали від входу в печеру, щоб не загубитись). Від нашої хати до Угриньки, так ми на неї кажемо, йти треба десь 40 хв. Спочатку ми йшли селом, потім ліском, далі полем, і нарешті ми її знайшли (це все вночі). Зайшли в печеру, вона не є закритою, на відміну від Млинок, і полізли, не знаючи куди, але з великою цікавістю. Лесик розставляв мітки, він був першим, а я заключним, тобто він веде нас вперед, а я назад. І так ми повземо, ідемо, ліземо, дивимось на карту, щоб не заблудитись. Нарешті дійшли до сталактитів, намилувались ними, зробили фото, відпочили і полізли назад на вихід по мітках. Угринь здалась нам більш вологою від Млинок. Коли ми йшли назад по вулиці, в селі було страшенне болото, я такого ще в житті не бачив. Прийшовши до своєї хати десь 8:00, ми заохотили наших друзів піти в Угринь. Після сніданку десь 10:00 ми пішли ще раз, але вже всі. Все було так, як і в перший раз: Лесик веде вперед, а я назад по мітках. І ось ми дійшли до контрольної точки, пофотографувались. Я веду усіх назад, збираю мітки, і тут …36 є, 35 є , 34 є, 33 – і тут бачу, що її ніде немає. Є три шляхи, по яких можна іти, але куди? А за мною – 11 чоловік. На якусь секунду стало страшно, але я нікому не казав, що я не бачу мітки, і пішов пошукати, знайшов я 32-тю – зразу стало легше. Я вернувся до друзів, а далі вже всі мітки були по-порядку, і ми щасливо дійшли до виходу.( А 33-тя мітка, яку я так і не знайшов, знайшли мої друзі, але вже влітку). Печера має великі зали, в яких живуть кажани (летючі миші), які впадають в сплячку зимою. Зимують вони, утворюючи купки, в одній із них я нарахував близько 100 мишей. Але бачив і таких, що висіли поодиноко. Біля них треба поводити себе тихо, а ми шуміли, і вони почали рухатись. Ми думали – все зараз полетять, але всі затихли і вони заспокоїлись. Далі ми вийшли із печери і пішли до своєї хати, де ще перекусили, зібрали речі і пішки пішли через село. В 15:00 на залізничній станцію Залісся, що біля села, їде дизель-поїзд Івано-Пусте – Тернопіль, на який ми сіли, щоб добратися до Тернополя.
Ось така була моя перша поїздка в печери Млинки і Угринь. В мене залишилось купа приємних вражень, спогадів, і бажання поїхати туди ще не один раз. Здорово, що таке чудо природи – унікальна карстова печера Млинки (найдовша в Європі) є в Україні, а саме на Тернопільщині, де я живу. 2-3 рази на рік я знаходжу час поїхати в село Залісся і полазити по розпорах, вузьких ходах, по вузьких тунелях. Я пропоную всім, хто любить природу, відвідати печеру Млинки, тому що це дуже цікавий, активний і екстремальний відпочинок, як з друзями, так і з сім’єю.
Посилання де розташоване село Залісся, в якому знаходиться печера Млинки:
http://maps.google.com.ua/maps?hl=uk&tab=Tl

Comments

Hei, det så spennende ut.

Hei, det så spennende ut.

Моє бажання побачити Млинки

Моє бажання побачити Млинки виросло ще більше!!!
Цікава історія вийшла :)

for you who never tried such kind of extremal sport, you should try it!!!

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
  • Web page addresses and e-mail addresses turn into links automatically.
  • Allowed HTML tags: <a> <em> <strong> <cite> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Lines and paragraphs break automatically.

More information about formatting options