Подорож до печери Млинки (Trip to cave Mlynky)

Вітя Єжижанський's picture
Your rating: None Average: 5 (3 votes)

Розповідь буде – про печеру
Млинки (найдовшу карстову печеру в Європі)
Розпочну із того, що я студент, і коли був на 2 курсі, мої одногрупники заохотили мене і ще багатьох моїх друзів поїхати в печери Млинки. Мені було цікаво, оскільки я ще ніколи не був у печерах. В кінці тижня, в п’ятницю, ми із групою зібрались і поїхали в село Залісся Чортківського району Тернопільської області на дизель-поїзді Тернопіль – Івано-Пусте. На станції Залісся ми були о 00:10 хв. ночі. Сама станція знаходиться в полі, і до села десь 500 м. Повдівали на голову ліхтарики і рушили через поле в село - до оселі, в якій ми мали жити два дні. Прийшли, сіли, поїли з дороги і лягли спати. Змучені були всі, але майбутня подорож в підземне царство вимагала відновлення наших сил. Зранку – сніданок, вільний час, і десь о 13 год. ми йдемо брами комбінезони, в яких підемо в печери, і ліхтарики, хто немає ( все це можна взяти на прокат). Далі ми йдемо до «Офісу» (так називають будинок, де живуть гіди), екскурсовод проводить невеликий інструктаж, як потрібно поводитись в печері, і ми йдемо через потічок, через соснову посадку, кущі, стежкою до входу в печеру Млинки, який закривається дверима, ключ від яких мають тільки екскурсоводи. І ось ми зайшли, двері закрились, і стало одразу дуже темно. Ми кілька хвилин звикаємо до темноти, а екскурсовод ще раз проводить інструктаж. Ну все, рушаймо, ввімкнули ліхтарики, екскурсовод розповідаю історію печери: печера Млинки — гіпсова печера довжиною 40 км, знаходиться біля села Залісся Чортківського району Тернопільської області. Закладена у гіпсах баденського регіоярусу середнього міоцену. Вхід знаходиться на висоті приблизно 270 метрів над рівнем моря. Потужність шару гіпсів складає близько 20 метрів. Печера розвивається вздовж долини річки Млинки з південного сходу на північний захід, та заглиблюється у гіпсовий масив у північному напрямку. Млинки – еталон гіпсового карсту – являють собою субгоризонтальну порожнину лабіринтового типу. Більшість довгих галерей та залів печери утворились у тріщинах з азимутами простягання 10 – 20 градусів, в перпендикулярному напрямку їх з’єднують короткі переходи. Висота ходів коливається від 0,5 до 20 метрів, подекуди пронизуючи всю товщу гіпсів. Деякі зали мають обвальне походження, в стелі оголюються мергелі і вапняки, що залягають вище. Попри майже стовідсоткову вологість, температура в печері є порівняно високою (+9,6° С) круглорічно. В більшості галерей стіни рясно вкрити гіпсовими кристалами різних розмірів, забарвлених в білий, жовтий, чорний та червоний кольори, кристалічним снігом; де-не-де можна зустріти геліктити, виходи «шаблевидного» гіпсу, плафони пластинчастого гіпсу та карбонатні натічні утворення, групи сталактитів, «макаронів» та поодинокі сталагміти.

Ми починаємо рухатись, і тут екскурсовод десь пропадає, всі підходять і дивляться, а там маленький отвір діаметром 50 см., і кажуть туда лізти! Ми всі в шоці! Треба рухатись вперед, «а де дінешся» (загальне враження від печери в більшості таке – великі зали, коридори на повний зріст,… тобто все «культурно», але не в Млинках) . І коли пролізли десь метрів 10 – 15, дехто починає казати: я далі не піду, я йду назад і таке інше. Це все є стандартним явищем (маленька паніка), але назад іти не можна, бо провідник спереду, тобто всі ідуть ланцюжком і відповідають за того, хто іде позаду. Пройшовши, перелізши ще метрів 150 – 200, ті, що казали – я йду назад, вже кажуть, «де той вихід». Нарешті ми приблизились до «розпор» - це велика щілина, яку щоб перелізти, треба впиратися спиною в одну стіну, а ногами в іншу (не можна лізти, впираючись колінами, так можна впасти, з’їхати, зіслизнути, і буде тяжко піднятися). Глибина розпор може бути різною: 5 - 15 метрів, яка звужується до низу, і коли ти лізеш по середині і бачиш під собою таку щілину, то стаєш дуже зосередженим і уважним, щоб туди не впасти. Вгорі розпор групи спелеологів понатягували троси, за допомогою яких витягують тих, хто з’їхав чи впав(а такі теж бувають – їм можна тільки поспівчувати). Але в спелеологів є така приказка - «Якщо спелеолог не знайде, ну тоді вже - археолог». Далі ми рухаємося, зупиняємося, нам розказують про зали, як утворювались ці печери, показують різні сталагніти, стаклактити, кристали. Руками чіпати не можна, тому що на руках є глина, а від неї а карстові утворення розсипаються і більше не ростуть. Щоб сталактит виріс на 1 міліметр, треба 1000 років! Ось так! А в печері зустрічаються сталактити по 20 – 50 сантименрів довжини, так що порахуйте скільки їм років?! І ось ми підійшли до виходу, який являє собою великий зал, тут можна зробити групове фото. Після 3-х годин перебування в темноті, вологості, закритому просторі – побачити небо, сонце - класно, здорово. Всі раді, щасливі, наповнені вражень. Йдемо до своєї хати на вечерю -
на смажені курячі стегна на грилі, сьомгу в фользі і... Після вечері – веселі історії, враження від печери, а далі – сонний час.
Наступного дня о 4:00 ночі я і ще 3-є хлопців вирішили піти в печеру Угринь, так як один із нас – Лесик – вже в ній був, отже ми йшли сміливо. Із собою мали карту, компас, і мітки (пронумеровані листочки яскравого кольору, які ми розкладали від входу в печеру, щоб не загубитись). Від нашої хати до Угриньки, так ми на неї кажемо, йти треба десь 40 хв. Спочатку ми йшли селом, потім ліском, далі полем, і нарешті ми її знайшли (це все вночі). Зайшли в печеру, вона не є закритою, на відміну від Млинок, і полізли, не знаючи куди, але з великою цікавістю. Лесик розставляв мітки, він був першим, а я заключним, тобто він веде нас вперед, а я назад. І так ми повземо, ідемо, ліземо, дивимось на карту, щоб не заблудитись. Нарешті дійшли до сталактитів, намилувались ними, зробили фото, відпочили і полізли назад на вихід по мітках. Угринь здалась нам більш вологою від Млинок. Коли ми йшли назад по вулиці, в селі було страшенне болото, я такого ще в житті не бачив. Прийшовши до своєї хати десь 8:00, ми заохотили наших друзів піти в Угринь. Після сніданку десь 10:00 ми пішли ще раз, але вже всі. Все було так, як і в перший раз: Лесик веде вперед, а я назад по мітках. І ось ми дійшли до контрольної точки, пофотографувались. Я веду усіх назад, збираю мітки, і тут …36 є, 35 є , 34 є, 33 – і тут бачу, що її ніде немає. Є три шляхи, по яких можна іти, але куди? А за мною – 11 чоловік. На якусь секунду стало страшно, але я нікому не казав, що я не бачу мітки, і пішов пошукати, знайшов я 32-тю – зразу стало легше. Я вернувся до друзів, а далі вже всі мітки були по-порядку, і ми щасливо дійшли до виходу.( А 33-тя мітка, яку я так і не знайшов, знайшли мої друзі, але вже влітку). Печера має великі зали, в яких живуть кажани (летючі миші), які впадають в сплячку зимою. Зимують вони, утворюючи купки, в одній із них я нарахував близько 100 мишей. Але бачив і таких, що висіли поодиноко. Біля них треба поводити себе тихо, а ми шуміли, і вони почали рухатись. Ми думали – все зараз полетять, але всі затихли і вони заспокоїлись. Далі ми вийшли із печери і пішли до своєї хати, де ще перекусили, зібрали речі і пішки пішли через село. В 15:00 на залізничній станцію Залісся, що біля села, їде дизель-поїзд Івано-Пусте – Тернопіль, на який ми сіли, щоб добратися до Тернополя.
Ось така була моя перша поїздка в печери Млинки і Угринь. В мене залишилось купа приємних вражень, спогадів, і бажання поїхати туди ще не один раз. Здорово, що таке чудо природи – унікальна карстова печера Млинки (найдовша в Європі) є в Україні, а саме на Тернопільщині, де я живу. 2-3 рази на рік я знаходжу час поїхати в село Залісся і полазити по розпорах, вузьких ходах, по вузьких тунелях. Я пропоную всім, хто любить природу, відвідати печеру Млинки, тому що це дуже цікавий, активний і екстремальний відпочинок, як з друзями, так і з сім’єю.
Посилання де розташоване село Залісся, в якому знаходиться печера Млинки:
http://maps.google.com.ua/maps?hl=uk&tab=Tl

Hei, det så spennende ut.

Hei, det så spennende ut.

Моє бажання побачити Млинки

Моє бажання побачити Млинки виросло ще більше!!!
Цікава історія вийшла :)

for you who never tried such kind of extremal sport, you should try it!!!